Білгород-Дністровська міська рада

30 серпня у Білгороді-Дністровському, на Алеї Надії у парку Перемоги, відбулася загальноміська акція «Пам’ятаємо! Шукаємо! Чекаємо!», присвячена Міжнародному дню зниклих безвісти.

Захід започатковано за ініціативи родин Захисників України, які зникли безвісти за особливих обставин. До його проведення долучилися творчі колективи Центру культури та дозвілля.

Разом із родинами Захисників участь в акції взяли ветерани, військовослужбовці гарнізону, представники духовенства, трудових колективів, молодь та громадськість міста.

Алея Надії цього дня стала місцем єднання тих, хто пам’ятає, шукає і чекає. Тут звучав спільний голос родин, які щодня живуть у очікуванні звістки про своїх найдорожчих. Це голос незламної віри та надії на повернення кожного Захисника додому.

Алея Надії — не просто місце у Білгороді-Дністровському. Це символ спільної обіцянки: ми не забули, ми шукаємо, ми чекаємо кожного і кожну.

Особливого звучання акції надали слова родин Захисників. До присутніх звернулися Ельвіра Посадовська — дружина зниклого безвісти Захисника України Сергія Мандрикія, та Валентина Мицишина — мама загиблого Захисника-Героя Олександра Максименка.

До учасників заходу звернувся секретар Білгород-Дністровської міської ради Олександр Скалозуб: «Ніхто не повинен залишатися сам на сам із цим болем. Ми поруч. Ми будемо говорити про наших зниклих, підтримувати їхні родини і робити все, що в наших силах, аби кожен, кого чекають, був знайдений і повернувся додому. Нехай сьогоднішня акція стане символом нашої єдності та нагадуванням: поки чекають — ми не маємо права забувати. Віримо. Чекаємо. Повертаємо додому. Слава Україні!»

Під час акції представники міського духовенства провели спільну молитву за зниклих безвісти та тих, хто перебуває у ворожому полоні. Молитва стала духовним символом надії, яка долає відстані, стіни полону та темряву невідомості, зберігаючи віру в повернення Захисників.

На завершення над Аккерманом піднявся синьо-жовтий та чорно-синій дим — як символ надії, пам’яті та очікування. Як родинний маяк, він нагадує: на кожного Захисника, якого шукають, чекають вдома.

Пам’ятаємо. Шукаємо. Чекаємо. Віримо у повернення кожного.