Білгород-Дністровська міська територіальна громада

Історична довідка за матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

1 жовтня в Україні відзначатиметься День захисників і захисниць. Це свято запроваджено 2014 року на вшанування мужності та героїзму захисників і захисниць незалежності та територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.

Цей День пов’язаний із українським традиційним святом Покрови Пресвятої Богородиці – захисниці від ворогів. Божу Матір дуже шанували козаки, а Покрова для них була одним із найвеличніших свят. Козацькі традиції бережуть та розвивають сучасні захисники і захисниці України.

День захисників і захисниць – передусім свято тих, хто відстоює незалежність, а ми маємо змогу жити повсякденним життям – працювати, творити, відпочивати, виховувати дітей.

У цей день ми вшановуємо сучасних захисників і захисниць України та українських героїв різних епох. Сучасні воїни примножують і розвивають тисячолітні українські військові традиції.

Дякуємо всім, хто боронить нашу незалежність, і згадуємо кожного та кожну, хто віддав життя за Україну. Наша подяка Силам безпеки та оборони України не щось абстрактне і безособове, адже в кожного з нас є рідні, друзі й колеги, котрі стоять на захисті країни та свободи.

Обов’язок кожного з нас – бути міцним тилом нашої армії, з максимальною самовіддачею посилювати й підтримувати наших оборонців і наближати Перемогу.

Українська армія стала однією із найбоєздатніших у світі. Сьогодні, як і впродовж століть, наші захисники і захисниці є щитом Європи.

Україна береже імена героїв минулих епох – від воїнів-русичів і козаків до вояків доби Української революції та УПА. Тяглість поколінь знайшла відображення і в елементах сучасних військових одностроїв – головний убір «мазепинка», нарукавний знак тризуб.

Гасло «Слава Україні! – Героям слава!» є офіційним вітанням українського війська.

Війна формує та гартує українську націю. Героїзмом, відвагою та самовідданістю нинішні захисники і захисниці завоювали найвищий рівень довіри в українців. Цим ми викликаємо повагу й у світі. Віримо, що нинішні захисники та захисниці здобудуть Перемогу.

Сьогодні Збройні сили України є інституцією, якій найбільше довіряє українське суспільство.

1 жовтня українці відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ідея заступництва Божої Матері – захисниці від ворогів – має глибоке коріння із часів Русі й пов’язане із походами русів ІХ століття. Князь Ярослав Мудрий збудував у Києві церкву на Золотих Воротах як вияв вдячності Богові та Пресвятій Богородиці.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці має особливе пошанування саме в Україні. В козаків воно отримало другу назву – Козацька Покрова. У цей день на Запорізькій Січі проводили ради для обрання отаманів і старшини.

Тоді ж з’явилися ікони «Козацька Покрова», де під омофором Богородиці зображуються українські ієрархи, гетьмани й козаки.

Під час Української революції 1917–1921 років відроджувалися традиції військово-козацької спільноти. Вони стали основою для розбудови збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР. Передусім це простежується в найменуваннях військових формацій:

Український козацький полк імені Богдана Хмельницького (травень 1917 року),

формування на честь інших видатних козацьких командирів – Петра Дорошенка, Максима Залізняка, Костя Гордієнка, Івана Мазепи,

назви: Січові стрільці, Запорізька група, Сердюцька дивізія, гайдамацькі полки, вільне козацтво.

Козацькі військові традиції простежуються також у військовій символіці (стяги, відзнаки), назвах військової техніки (панцерні потяги «Хортиця», «Запорожець», «Полуботок»), кораблів (крейсер «Гетьман Іван Мазепа», канонерський човен «Запорожець») та у військовій термінології: козак, ройовий, чотар, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, осавул, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман корпусу.

У Другій світовій війні українці боролись із нацизмом в лавах Червоної та Української повстанської армій, інших арміях Об’єднаних Націй. Вояки УПА брали до рук зброю, аби захистити українців від обох тоталітарних режимів – нацистського та комуністичного. Символічний день її створення – 14 жовтня 1942 року, що тоді припадало на Покрову Пресвятої Богородиці.

Сьогодні наше військо стало однією з найбоєздатніших армій світу, маючи за плечима 11 років бойового досвіду. Під час сучасної Війни за Незалежність України Збройні сили було реформовано й модернізовано за найновішими стандартами, відновлено питомо українські мілітарні традиції.

Військо Русі (ІХ–XIV століття)

Військо середньовічної української держави Русь складалося з дружини, народного ополчення та найманих загонів. Основу становили дружини, до яких входили професійні війни. Народне ополчення скликали під час ворожих нападів із числа міського населення та селян.

Основне озброєння: мечі, шаблі, бойові сокири, списи, піки, рогатини, булави, перначі, дротики, луки, арбалети.

Захист: кольчуги, панцирі, шоломи, щити.

Роди війська: піхота, кіннота, флот.

Військо Великого князівства Литовського та Руського (середина XIV – середина XVI століття)

Тактичними одиницями війська були корогви, сформовані у кожній із земель князівства. Особливо славилися волинські та подільська корогви.

Обладунки: кольчуга, стьобані каптани, відкриті шоломи.

Озброєння: спис, піка, мечі, шаблі, тесаки, сокири, кинджали, лук.

Артилерія: гармати кінця XIV–XV століття, кам’яні й залізні ядра, ручниці, рушниці з гнотовим замком.

Видатні перемоги: битва на Синіх Водах (1362), битва під Грюнвальдом (1410), під Лопушним (1512), під Оршею (1514).

Козацьке військо (кінець XV – XVIII століття)

Козацьке військо формувалося як універсальне, витривале, готове до швидкої зміни обстановки.

Структура: ватага → полки → сотні; верховний воєначальник – гетьман, нижче – полковники, сотники, десятники.

Озброєння: ручниці, мушкети, пістолі, шаблі, списи, бойові коси, ножі, кинджали, перначі, булави; артилерія мала малокаліберні гармати.

Військові операції: раптові атаки, щільний вогонь, морські походи на Чорному морі.

Видатні перемоги: битва під Кафою (1616), похід Сагайдачного на Москву (1618), Хотинська битва (1621), під Пилявцями (1648), під Батогом (1652), під Конотопом (1659).

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті. Над матеріалами працювали співробітниці Інституту Ганна Байкєніч та Олена Охрімчук.